Перелесник



Категории Василь Королiв-Старий ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Саме нинi минуло вже двiстi чотири зими та двiстi три весни, як це сталося... Був тодi в одному селi гарний-прегарний, ставний парубок, бравий козак Залiзняк. I був вiн такий бравий, смiливий та завзятий, що всi люди про нього говорили: Цей не те що ляха чи турка вiн i самого Бiса не злякається. Умiв вiн добре танцювати, чудово грав на бандурi, а ще краще спiвав. Одне слово, був вiн такий гарний, що всi околишнi дiвчата аж млiли, коли його бачили. Але ж був той козак до всiх однаковий. З усiма старими звичайненький та поштивий; з усiма парубками веселий, товариський; з усiма дiвчатами однаково жартував, до всiх однаково залицявся, а жодноï не кохав. Та якось до того пана, що був у тому ж таки селi, найнялася за робiтницю незнайома захожа дiвчина. Була вона хороша, як майова роса, струнка та гнучка, як молода тополя, рум'яна, мов яблучко, а мила та добра, як молодий Трусик те саме, що кролик.>трусик* . Працювала вона ретельно, а працюючи увесь час, мов пташка, спiвала. Та спiвала так гарно, як ангели на небi. А звали ïï Оленка. Одного разу йшов вулицею бравий козак Залiзняк повз панський сад. Йшов, на бандурi бринькав та виспiвував. Коли чує, спiває хтось у саду таким голоском, мов срiбний дзвiночок дзвонить. Спинився бравий козак Залiзняк, заглянув через тин i побачив там захожу дiвчину Оленку, що грядки панськi полола. Як угледiв так i завмер! Нiколи ще не доводилось йому бачити такоï гожоï дiвчини та чути такого милого голосу. I закохався вiн у захожу дiвчину Оленку. Почав увечерi виходити з бандурою до панського ставу чи озера, що бiля левади. Почав там награвати та виспiвувати: Ой, зiйди, зiйди, ясний мiсяцю, Як млиновеє коло!.. Ой, вийди, вийди, серце-дiвчино, Та промов до мене слово!.. А тим часом Перелесник, що жив у сусiдньому лiсi, в печерi над рiчкою, давно вже помiтив, що подобалася козаковi Залiзняковi захожа дiвчина Оленка. I став вiн щовечора, коли козак на левадi спiвав та грав, прилiтати до захожоï дiвчини Оленки та на вушко ïй нашiптувати, щоб вийшла вона на леваду та послухала б козацького спiву. Навмисне, немов легенький вiтрець, здмухне ïй з голови хусточку, щоб краще вона вухами чула; навмисне закотить ïй цебра аж пiд саму леваду, щоб вона йшла ïх там шукати та щоб спiткала козака; навмисне неначе панським голосом вiд озера чи з левади на неï гукає: Оленко, Оленко! Йди лишень сюди!.. Отож таки одного вечора й вийшла захожа дiвчина Оленка на леваду, почула там чудовий спiв та музики козаковi, побачила козака Залiзняка та й дуже його покохала. От i полюбилися вони собi гарнесенько. А рудий Перелесник аж пiдплигує з радощiв, що звiв докупи таких гожих та хороших парубка й дiвчину. Як тiльки вечiр заходить вiн вже ранiше ïх на левадi. Всi сухi листочки, всi галузки з того мiсця позбирає на горбочку, де вони над озером любили вдвох сидiти. А iнодi, коли заранi прилетить, то ще й жовтим пiском пiд горбочком посипле, а навколо звелить найкращим польовим квiткам цвiсти увесь час, аж поки козак з дiвчиною там сидiтимуть, та ще й пахнути мусять якнайкраще! А в кущах верболозу та шипшини загадав жити аж дванадцятьом соловейкам, що вмiли спiвати найкраще на всю округу... Одного вечора сидiли над ставком бравий козак Залiзняк та захожа дiвчина Оленка й тихесенько розмовляли. А Перелесник стояв у них за плечима. Нiч була, як чорна троянда: темна та запашна. Соловейки спiвали що було сили, аж у вухах лящало. З озера на пiсок повипливали Русалки слухати того спiву. В очеретах тихо сидiв старий Водяник, пихкав своєю очеретяною люлечкою та замилувало дивився на гарну пару. Ще далi Дитинчата-Потерчата позасвiчували своï каганчики, шили собi брилi з Оситняг ситник (трав'яниста рослина, яка росте на вологих мiсцях).>оситнягу* та жаб'ячими голосами виспiвували пiснi-безконечника: ...Був собi журавель Та журавочка. Наносили сiнця Повнi ясельця... Наша пiсня свiжа й нова, Починаймо ïï знову: Був собi журавель Та журавочка... Тiльки ж нi козак Залiзняк, нi дiвчина Оленка нiчого того не помiчали. Вони сидiли, мiцно обнявшись, а парубок тихо говорив до дiвчини: Чи дуже ж ти мене кохаєш, моя ластiвко Оленко? Ой дуже, дуже, козаченьку! вiдповiдала дiвчина. Так тебе, соколе мiй, кохаю я, що вся палаю. Й часом видається менi, нiби сама я тiльки один вогонь!.. I закортiло Перелесниковi зробити так, щоб козак Залiзняк враз переконався, як палко дiвчина Оленка його кохає. Скочив тодi Перелесник мiж козака та дiвчину, затулив собою Оленку, а сам увесь запалився, як один величезний вогненний вiхоть, аж все навколо зачервонiло. Вiдскочив козак Залiзняк на бiк, дивиться й очам своïм вiри не йме: нема його Оленки, а тiльки вогненне червоне багаття перед ним палає. А бий же тебе сила Божа! скрикнув вiн повним голосом. То виходить, що ти Вiдьма, а тiльки улесливо такою красунею прикидалася! Цур тобi, пек. Нечиста Сило!.. Вхопив свою бандуру та в леваду. А Оленка нiчого того й не бачить, бо ж Перелесник тiльки з того боку запалився, що козак Залiзняк сидiв. Почула вона тi гнiвнi, страшнi слова козаковi та як скрикне й собi: Господь з тобою, козаче мiй милий! Що бо ти говориш i з чого?! Тодi тiльки зрозумiв Перелесник, що пожартував вiн невдало. Вмить погас й вiдскочив набiк. Оленка кинулася за козаком, але ж той на неï й оглянутись не хоче! Вона його молить, благає, спинити намагається, а вiн ïй так гнiвно та жорстоко: Згинь, пропади ти пропадом й нiколи менi на шляху не зустрiчайся! говорить. Заломила бiлi руки наймичка, захожа дiвчина Оленка. Зрозумiла вона, що розлюбив ïï бравий козак Залiзняк. Заголосила, як осiннiй вiтер у полi голосить, та не довго думаючи побiгла до озера топитись. На смерть злякався Перелесник й вискочив поперед неï, щоб заступити ïй дорогу. А вона, як угледiла червоно-рудого, високого хлопця, всього в зелену траву вбраного, враз збожеволiла. Пхнула його, а сама стрибнула з високоï кручi просто у темну воду... Завив Перелесник, мов хуртовина у коминi, кинувся й собi за нею у воду, та на нього грiзно гримнув Водяник: Геть звiдцiль, ледацюго! Геть, щоб i очi моï тебе, капосника, не бачили! Роби своï капостi там, на землi, а тут нема твоєï волi!.. Гукнув так на нього, а сам пiрнув пiд воду. Вловив там захожу дiвчину Оленку й, нiжно обнявши ïï за гнучкий стан, однiс до свого скляного палацу. Там зустрiли ïï Водяниковi доньки Русалоньки. Прибрали, зачесали, одягли на неï розкiшний вiнок з бiлих водяних квiток. I стала вона найкращою Русалкою в тому озерi... А козак Залiзняк перестав з того часу спiвати-жартувати. Поклав у дубову скриню свою голосну бандуру, замкнув ïï великим замком та й пiшов аж у святий Киïв на прощу. Там, у Лаврi Печорськiй, довго молився та постився, свiй невiльний грiх покутував, бо ж думав вiн помилково, що кохав вiн щиро, справдi, не звичайну, гожу дiвчину, а якусь лиху Вiдьму. А потiм, коли вже почав козак забувати помалу про чарiвну красуню Оленку, купив вiн собi коня вороного, нового мушкета та шаблю-арнаутку й подався бити турка-бусурмана... Так сумно скiнчилося добре кохання бравого козака Залiзняка та захожоï красунi дiвчини Оленки... Отже, на тому дiло не спинилося. Дуже розгнiвався-розлютився старий Водяник на дурного Перелесника, бо ж через його недоречну недотепнiсть не тiльки таке славне кохання розбилося, а ще й передчасно загинула молода душа. Покликав вiн Дитинчат-Потерчат й звелiв ïм позбирати на бережку озера всi Оленчинi сльози, що на траву попадали, як вона плакала, голосивши. А потiм написав очеретяним пером на широкому листовi з латаття, як i до чого призвiв нерозумний Перелесник бравого козака та захожу дiвчину. Найбiльше ж в тому листi нарiкав, що Перелесник через свiй дурний жарт псує добру славу Невидимоï Сили, людей проти неï Настренчувати пiдбурювати.>настренчує* , замiсть того, щоб ïм в коханнi допомагати, бо ж є то його повиннiсть, вiн найкраще кохання розбив... Узяв тодi Водяник того листа, позливав Оленчинi гiркi сльози до глечика з перламутровоï мушлi та й послав усе те Дитинчатами-Потерчатами аж до самого Вiя. Як прослухав мудрий дiд Вiй Водяникову цидулку, як побачив вiн палкi сльози бiдноï захожоï дiвчини-наймички, схилився на свою золоту булаву й у самого у нього побiгли сльози з-пiд довгих вiй по бiлих вусах... Довго сидiв вiн мовчки, а потiм глянув на Потерчаток, взяв у них з рук перламутровий глечик з Оленчиними сльозами й промовив: Iдiть, дiтки, додому. Поклонiться пановi Водяниковi вашому й подякуйте йому красненько, що вiн мене про все те повiдомив. Я зроблю, що треба. Тодi стукнув по пiдлозi шаблюкою, й враз стали перед нього три його джури. Вiн тiльки хитнув ïм головою, а вони вже й зрозумiли все, що ïхнiй пан ïм сказати хотiв, i вмить вилетiли з палацу. А за кiлька хвилин вже несли з собою Перелесника. Тремтячий, мов осиковий лист, став вiн перед своïм грiзним суддею, старим, мудрим Вiєм. Потiм в розпуцi упав навколiшки. Винен, батьку! Заслужив кари. Згубив безневинно добру душу. Не благаю помилувати, прошу справедливо покарати! плакав винуватий Перелесник. Пiдведiть менi вiï! звелiв Вiй. Джури враз виконали його наказ. Глибокими, повними жалю очима подивився мудрий Вiй на Перелесника, що лежав скорчений на пiдлозi, мов шкодливий пес, й тихо проказав: Сказав би я, що ти Злосин тут: злочинець.>злосин* , так знаю добре, що не лихий ти, а тiльки дурень. З глупоти та знiчев'я робиш ти лихi вчинки. Не карати тебе, йолопа, а вчити треба. Ти ж, мабуть, по лiсах гасаючи, ще й писати як слiд не навчився?! Не вмiю, батьку! вiдповiв Перелесник. Отож я паки й паки тобi кажу: що з дурня вiзьмеш, коли вiн не знає й того, де ï з двома крапками треба ставити?! То буде тобi такий мiй вирок. Поки ти не вивчишся справно читати й писати по-украïнському, поки всiх книжок, про те видрукуваних, не вивчиш напам'ять, не смiєш ти й носа виткнути у зелений лiс! Потiм вiн повернувся до джур i звелiв ïм: Пошлiть його до украïнськоï школи, в Галичину. Бо ж тодi вже в нас, на Вкраïнi, почали заводити школи московськi! I вмить Перелесник став манiсiньким. хлопцем. Руде його волосся, як старий вiхоть, стирчало на всi боки з-пiд круглоï, високоï шапчини з довгим рiвним дашком. Пiд самими пахвами у нього був чорний ремiнний пас з бляхою. Короткi штаненята, заляпанi атраментом, навiть не затуляли чобiткiв з рудими халявками, що незграбно сидiли на його ратицях. Його червоне, веснянкувате обличчя з розчепiреними козинячими вухами було напрочуд дурне... Хай же його вчать i вдень, i вночi! додав Вiй. Та не тiльки тих наук, що всiх хлопцiв, а ще й нiмецькоï граматики та всiх до одного несправних французьких дiєслiв. Та щоб таблицю множення знав з початку, з кiнця без найменшоï помилки. А годували щоб його тiльки самим теплим рибним трином. Коли ж застудиться й буде в нього в горлi жаба, щоб нiчим iншим йому не мазали, як тiльки наймiцнiшим чорним йодом!.. I вже тiльки тодi, як вивчиться на доктора, тiльки тодi може вiн повернутися до свого лiсу... Так сказав Вiй й опустив своï довгi вiï... До всякоï кари був готовий нерозумний Перелесник. Але ж, як зачув вiн, що треба вчити таблицю множення з початку й з кiнця та французькi дiєслова та що годуватимуть його рибним трином, а мазатимуть в горлi йодом, не витримав i гiрко, гiрко заридав. Вiєвi осавули хутчiй вивели його геть, бо в нього по веснянкуватому обличчю так i лили патьоками солонi сльози, що брудними плямами падали на бiлу мармурову пiдлогу Вiєвоï судноï свiтлицi... Багато рокiв не було в тiм лiсi Перелесника. I тiльки оце нещодавно повернувся вiн на свою батькiвщину. Виснажений, коротко пострижений, щоб не помiтно було лисини, з маленькою жовтогарячою борiдкою, мов прилiпленим до пiдборiддя рудим клинчиком, вiн зовсiм був на себе не подiбний. Тiльки по розчепiрених вухах та рясному ластовиннi й можна було догадатись, що це той самий Перелесник, якого колись було послано за провину до школи. Не можна було впiзнати i його вдачi. Ходив вiн тихенько, до всього придивлявся крiзь своï величезнi круглi окуляри в роговiй оправi, а на шиï завжди носив теплого шарфа, бо ж боявся заслабнути на жабу. I через те, що вiн тепер був не тiльки доктором, а ще й професором, став дуже нудний й увесь час намагався чогось повчати Дитинчат-Потерчат, яких почав звати студентами. Так i перестали всi й Мавки, й люди на нього зважати. Бо тепер вже вiн зовсiм не мiг зрозумiти, що воно таке кохання, а через те не мiг бiльше й допомагати закоханим молодятам... * Трусик те саме, що кролик. * Оситняг ситник (трав'яниста рослина, яка росте на вологих мiсцях). * Настренчувати пiдбурювати. * Злосин тут: злочинець.
Перелесник