<< Главная страница

ВОВКУЛАКА ХРЕБ



Категории Василь Королiв-Старий ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Хреб-Вовкулака так само, як i всi iншi Вовкулаки, був сином престароï Смертi. А як був вiн одним з перших ïï дiтей, то й сам вже був дуже старий та немiчний, а через те й немоторний. Багато тисяч рокiв Хреб вже тинявся по землi. Перебував вiн по рiзних сторонах: спочатку по бiльших цвинтарях, а потiм йому давали все меншi й спокiйнiшi, де не було важкоï роботи. Щоб його старi кiстки мали бiльше спокою та вiдпочинку. Вже бiльш трьох тисяч рокiв проживав вiн на Вкраïнi. Знав майже всi нашi видатнiшi цвинтарi; знав, де поховано того чи iншого нашого славного небiжчика, бував на знаменитих бойовищах, де колись рiчками лилася кров козацька, й багато доброго зробив вiн для чесних кiсток шляхетних мерцiв запорожцiв. Тепер же сидiв на цвинтарику малого села й совiсно виконував своï нехитрi обов'язки. Та, по правдi кажучи, не було там чого й виконувати: таке було спокiйне й тихе те село. Людей в сiльцi було мало, пошестi навiдувались рiдко, сама Смерть часто надовго про нього забувала, отож через те й рiдко вмирали тут люди. А коли хтось i помирав, бо вже через старiсть не мiг далi жити, то родичi та односельцi довгi роки пам'ятали небiжчика. Вони вiдвiдували покiйникiв не тiльки на гробках, айв свята, i в недiлi та добре доглядали могилки. До того ж i цвинтар був у гарному, затишному мiсцi, помiж двох зарослих байракiв, в старiй левадi, над тихою, блискучою рiчкою. На цвинтарi у Хреба завжди був повний лад та порядок, i статечний Вовкулака мiг вiльно вiдпочивати на старiсть. Кожноï ночi виходив вiн зi своєï хатинки, що була пiд хрестом найстарiшоï могили козака-запорожця Заграйдуди. Тихим кроком обходив усi могилки; де-не-де спинявся, щоб розправити якусь квiтку, що ïï нахилив чи зiм'яв вiтер; де-не-де здмухував порох з старого хреста; деiнде пiдрiвнював дорiжку помiж могилками. А потiм виходив на узгiр'я, клав бiля себе на землю свою блискучу лопату, сiдав на улюбленому пеньку й дивився через цвинтар на рiчку, сивi горби та блакитну iмлу, що обхоплювала собою далеку далину... Коли ж була тиха мiсячна нiч, то з поля й байракiв до нього сходилися Хухи та Мавки. Часом причвалає сусiднiй Упир чи прилетить кiлька стареньких Вiдьом. А iнодi, найчастiше напровеснi, коли мiж байраками ще не висихав потiчок, припливали з рiчки чарiвнi, задумливi Русалки. Всi вони були радi послухати цiкавих оповiдань мудрого Хреба, що так багато бачив та чув за свiй довгий мандрiвний вiк. Навiть Лiсовик, теж старий i мудрий, поважав Вовкулаку, бо ж той бував i по степах, i по лiсах, i по великих мiстах. Тим то й Водяник, всiма поважаний бородатий дiд, не говорив Хребовi iнакше як дiдусю, дарма, що й вiн мав також не одну тисячу рокiв за плечима. Але ж, звiсно, що Водяники найменше знають про свiти, бо вони так, як i Домовики, здебiльшого увесь свiй вiк сидять тiльки на одному мiсцi в своïй рiчцi, в озерi чи там у болотi... I старий Хреб розповiдав до пiвнiв... Одного похмурого дня на цвинтар принесли нового мерця. Зiбралося тут стiльки людей, що за весь час свого господарювання в цьому мiсцi Хреб ще нiколи й не бачив. Увесь цвинтар заповнили не тiльки мiсцевi та сусiднi селяни, а була також сила незнайомих панiв, що понаïздили вiдкiлясь з далеких краïн. Ховали з великою учтою багату паню з сусiднього села, яка, вмираючи, написала заповiт, щоб ïï конче було поховано на цьому тихому кладовищi, що лежало в такiй чудовiй мiсцевостi. Хреб раз у раз бував смутний в день кожного похорону, бо ж йому було шкода й таких людей, яких приводила сюди його мати Смерть, а ще бiльше тих, що плакали та побивались за небiжчиками. Не знали ж бо вони, що Смерть навмисне переводить з цього свiту на той свiт тих, кому або ж було тут погано, або ж в близькому часi загрожувала страшна небезпека та горе... Сьогоднi Хреб не тiльки сумував, вiн був ще й дуже незадоволений. Вовкулака не любив панських примх та бучноï пишноти, з якою ховали мерцiв-панiв. Не любив, бо гадав, що мертвий не потребує земних розкошiв, а по-друге вважав, що там, де з'являється його справедлива мати Смерть, повинно бути найбiльше тихого та щирого жалю, а не фальшивий, гучний, показний розпач... I тепер вiн дивився з-за своєï могили на всю ту пишноту з великою прикрiстю. Слухав, як тi пани, що нiби прийшли плакати над мертвою, розповiдали один одному всякi веселi речi й непомiтно смiялися, бо ж ïм цiлком байдуже було до небiжки. Чув вiн, як вони гудили та осуджували ïï. Як лаяли, що вона звелiла поховати себе на глухому цвинтарику глухого села, до якого ïм було далеко й незручно ïхати. Ще дужче обурювались тi, що мали забрати собi в спадщину добро покiйноï. Вони навiть забули притишити своï голоси й, вiдступивши набiк, гiрко нарiкали на небiжку, що вона так багато свого добра пороздавала ще за життя всяким бiдним людям. А ще бiльше лютували вони на тих, що поховали померлу в дорогих шатах та дорогоцiнних прикрасах. Все те, думали вони, можна було б продати за великi грошi й забрати собi. Нехай би вже каверзувала, як хотiла, поки була жива, гримали вони. А то ж на тисячi забрала всякого майна ще в домовину з собою! Це ж просто грабiж! Грабiж бiдних родичiв!.. Всi тi розмови слухав Хреб й все дужче насуплювався. Тiльки те його й потiшало, що панi за життя була добра, бо роздавала своє майно вбогим. Тим ще гiрше йому було слухати ту лайку, якою частували ïï родичi над незасипаною могилою. Й вiн ухвалив, що буде пильно доглядати могилку доброï панi та всi тi квiтки, що на нiй повинен був посадити особливий садiвник, котрого привезли з мiста. Але ж розмови на кладовищi чув не тiльки сам невидимий Вовкулака. Чули ïх i два злодiï, що прийшли подивитися на пишний похорон та сподiвалися щось украсти у великому натовпi людей. I коли вони довiдались, що в тiй трунi лежить не тiльки само тiло покiйницi, а ще й багато дорогоцiнностей, то й намислили лиху рiч. Тiєï ж ночi, коли навколо було темно-претемно, мов у каламарi,. тi два злодiï прийшли з лопатами на цвинтар. А саме того вечора Вовкулака Хреб довго працював. Треба ж йому було порозправляти пом'яту людьми пiд час похорону траву, пригладити нову могилку, позатуляти в нiй всi щiлини та шпарки, порозправляти стьожки на вiнках, порiвняти квiтки. I от, коли саме вiн поробив уже своє дiло, то зачув, що хтось рипнув хвiрткою. Вiн спинився саме бiля панськоï могили й чекав. Тим часом просто до нього пiдiйшли двi людських постатi. Здається, тут! промовив один, впiзнавши нового бiлого хреста. Другий нахилився до могилки, пошкромадив пальцями свiжу, ще незлеглу землю й вiдповiв: Вона... Ну, мерщiй за роботу!.. Нiч саме така, що лiпшоï й не треба. Нiякий мрець не схоче вилазити з теплоï труни та й жодний чортяка сюди не прийде! грубо жартував злодiй. Та напевне й сам Вовкулака боïться лазити в такiй темрявi, засмiявся й другий, скидаючи з себе одежину та приправляючи лопату. По тому вони враз взялися копати. Хреб не довго роздумував. Вiн розправив своï пазурчастi руки, як лапи у шулiки; високо пiдвiв вгору свою лопату й випростався перед злодiями. Нi, ледацюги!.. Я пiтьми не боюся так само, як i вас... гукнув вiн так гучно, як вистачило сили його старечому голосовi. Геть звiдси!.. I вiн замахнувся на них лопатою. Його сiро-сиве, мов вечiрня iмла, волосся засвiтилося, як порохняве дерево, фiалковим свiтлом; жовте кощаве тiло вирiвнялось i стало дуже високе, а з лопати посипались iскри. I У злодiïв чуб поставав свердлом. Вони остовпiли й не могли ворухнути жодним членом... Але ж саме в цей момент в селi заляпав крилами перший пiвень i голосно прокричав: Ку-ку-рi-ку-у!.. Хреб затремтiв, аж йому задзвонили кiстки, немов хтось потрусив торбинку з скляними пляшечками. Волосся його потемнiло, лопата згасла, й вiн непомiтно шугнув у свою хатинку. Тiльки пролунав у повiтрi, мов виття хуртовини, його сумний, тужливий плач. Вовкулака вмить втратив свою силу: вже кiнчалася нiч, й вiн мусив бути вдома-Коли Вовкулака зник, злодiï отямились. Волосся ще стояло на ïхнiх головах, як щiтки. Зуби ïм клацали, руки й ноги трусилися, але ж вони були запеклi злодiï й швидко опанували собою. Тьфу! сплюнув один. I приверзеться таке чортовиння!.. Робiмо швидше, бо вже спiвають пiвнi. Можемо не встигнути до свiтанку... Й вони швидко почали вiдкидати м'яку землю. Хреб тихо плакав, сидячи в своïй хатцi. Вiн бачив вiдтiль, як злодiï розрили свiжу могилу, як розрубали сокирою золочену труну й постягали з небiжки всякi дорогоцiнностi: перснi, сережки, хрести... Вже ранком, аж коли почало сходити сонце, тiльки тодi злодiï повтiкали з цвинтаря. Якось того дня нiхто з людей не приходив на цвинтар, а бiдолашний Вовкулака вдень не смiв привести до ладу могили. З великим нетерпiнням чекав вiн ночi, мiркуючи, що покличе собi на помiч когось з ближчих своïх сусiдiв: чи Того, що в скелi сидить, Кам'яника, чи Упиря, чи навiть i старого Лiсовика з Хухами... I тiльки почало поночiти, Хреб вже не мiг далi стерпiти й вилiз зi своєï хатки... Вiн пiдiйшов до могили, свиснув на лисиць, посварився лопатою на вовкiв й скочив у яму. Тiльки вiн схилився над останками небiжки, щоб обережно позбирати ïх докупи, як зачув нагорi чиïсь кроки. Хреб раптом звiвся на рiвнi ноги й оглянувся. Якийсь пастушок, видимо, запiзнився з лук зi своïми вiвцями. Великий бiлий цап перескочив через рiвчак та Виспа острiв (дiал.).>виспу * цвинтаря й плигав по могилах, а за ним гонився пастушок. Вовкулака замахав цаповi руками, щоб той iшов геть з кладовища, але ж цап дивився в другий бiк i нiчого не бачив. Тодi Хреб виплигнув з могили й хотiв непомiтно сховатися за кущем. Однак саме в той момент пастушок наблизився до ями. Вiн угледiв, як майнула бiля нього блiда Вовкулакова тiнь, побачив розриту яму, пошматоване людське тiло, обгризенi кiстки... З страшним криком кинувся хлопчик тiкати до села. Там вiн розповiв, що бачив. На цвинтар збiглися всi селяни... Не iнакше, як Вовкулака розрив ту могилу чужоï панi й пообгризав ïï кiстки! говорили повнi жаху люди... А нi в чому не винний Хреб, котрий прикладав усiх зусиль, щоб оберiгати спокiй усiх померлих та лад на цвинтарi, голосно стогнав з жалю та образи... Люди ж дивувалися, як гулко реве цього тихого вечора вiтер в байраках, й з того часу страшно боялися ходити на цвинтар, особливо увечерi!.. А тим часом там не було нiчого страшного... * Виспа острiв (дiал.).
ВОВКУЛАКА ХРЕБ


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация